Архітектурні стилі

Архітектурні стилі виникали протягом століть, і кожен з них приносив новий набір ідеалів і принципів. Типи архітектури, які були розроблені, характеризувалися впливом навколишнього середовища, культури і технологій, і оскільки вони виникали в різних куточках світу, то демонструють регіональні адаптації та варіації. У новій статті від НЕРУХОМІ ми розглянемо деякі з найвідоміших архітектурних стилів.

Коли ми говоримо про різні архітектурні стилі, то асоціюємо їх з різними періодами, а іноді навіть і цілими епохами людської історії. Проте, стилі не завжди обмежувалися певними часовими рамками. Крім того, вони часто і багато в чому перегукуються між собою. Та все ж їх можна класифікувати та розділити на певні відрізки часу.

Доісторична архітектура 

(бл. 11 000 років до н.е. – 3 500 років до н.е.)

Ще до появи перших історичних записів людство вже будувало кам'яні кола, земляні кургани, мегаліти та інші споруди, що й досі вражають сучасних археологів. Такі монументальні споруди, як Стоунхендж, скельні печери в Америці, храм Гебеклі-Тепе, а також давно забуті глинобитні та солом'яні споруди є чудовими прикладами доісторичної архітектури.

Попри те, що деякі з цих стародавніх споруд є надзвичайно примітивними, а інші навпаки є надзвичайно складними, вони знаменують собою загалом початок всієї архітектури. 

Найдавніші рукотворні споруди були створені, коли доісторичні цивілізації почали надавати каменю та ґрунту геометричних форм. Напевно ми не знаємо, чому люди тоді почали створювати саме геометричні форми. Однак археологи припускають, що первісні люди дивилися, наприклад, на небо та повторювали обриси місяця та сонця, використовуючи цю круглу форму у своїх монолітних курганах і земляних насипах. 

Звичайно ж найвідомішим стародавнім кам'яним колом є Стоунхендж, створений з величезних кам’яних глиб прямокутної форми. Ці кам’яні моноліти встановлені один на одного так тісно, що у щілину між ними неможливо просунути навіть голку. 

Давньоєгипетська архітектура 

(бл. 3050 до н.е. – 900 до н.е.)

У Стародавньому Єгипті могутні фараони будували грандіозні храми, піраміди та інші святині. Далеко не примітивні, масивні споруди, такі як піраміди Гізи, або Луксорський храм були чудесами інженерної думки, які могли досягати неймовірних висот. Сухий єгипетський клімат ускладнював видобуток деревини, тому будівлі там будували з обпаленої на сонці глиняної цегли. Оскільки стародавні єгиптяни не використовували будівельний розчин, камені мали бути ретельно обтесані, щоб підігнати їх один до одного. Сама конструкція піраміди була справжнім інженерним досягненням, яке дозволило стародавнім єгиптянам створювати величезні пам'ятники.

За рахунок великого міцного фундаменту похилі сторони піраміди могли досягати неймовірної висоти. А для підтримки масивної кам’яної споруди давньоєгипетські архітектори використовували колони, які були майстерно розписані та оздоблені вигадливою різьбою і часто нагадували рослини папірусу, пальми тощо. Нажаль більшість цих стародавніх споруд були зруйновані розливами річки Ніл та впливом часу.

Класична архітектура 

(850 р. до н.е. – 476 р. н.е.)

Класичною архітектурою називають дизайн і стиль споруд у Стародавній Греції та Римі. Саме вона вплинула на те, як ми сьогодні проєктуємо будівлі в Європі, США та в деяких інших частинах світу. Величні будівлі зводилися за суворими стандартами з часів заснування Стародавньої Греції і до розпаду Римської імперії. Варто зауважити, що еру класичної архітектури можна розділити на три періоди – грецький (700 до н.е. - 320 до н.е.), еліністичний (320 р. до н.е. до 146 р. до н.е.) та римський (44 р. до н.е. до 476 р. н.е.). 

Марк Вітрувій, римський архітектор, який працював у першому столітті до нашої ери, стверджував, що при будівництві храмів архітектори повинні використовувати математичні концепції. У своїх роботах Вітрувій ввів класичні ордери, які визначають типи колон і стилі антаблемента, що використовувалися в класичній архітектурі: доричний, іонічний та коринфський. А трохи згодом з’явилися ще два ордери: тосканський та композитний.

Окремо зазначимо, що хоч римляни значною мірою і запозичили старі елліністичні та грецькі зразки, однак їхні конструкції були більш вишуканими. Вони використовували колони в коринфському та композитному стилях, а також витіюваті кронштейни. Завдяки появі бетону римляни змогли створювати склепіння, арки та куполи. Сьогодні ми також можемо побачити приклади класичної римської архітектури тих часів – це храм Пантеон та Колізей.

Візантійська архітектура 

(527 р. – 565 р.)

Це архітектурний стиль, який процвітав за часів правління римського імператора Юстиніана. Його відмінною рисою, окрім значного використання мозаїки (смальти) в інтер'єрі, був височенний купол, що є кульмінацією найсучасніших технічних методів VI століття. За часів правління Юстиніана Великого візантійський архітектурний стиль був провідним у східній частині Римської імперії, а його вплив тривав аж до падіння Константинополя в 1453 р. Ба більше, сьогодні ми також можемо спостерігати його у сучасній церковній архітектурі. 

Зі зростанням потреби в культових спорудах зростав і попит на інноваційні підходи до архітектурного дизайну. Релігійні споруди візантійського періоду поєднували в собі західні та східні елементи. Будівлі створювалися з центральним куполом, який поступово піднімався на велику висоту завдяки використанню інженерних методів, що використовувались на близькому сході. Цей період в історії архітектури був часом змін і трансформацій.

Романська архітектура 

(бл. 800 р. – 1200 р.)

Романська архітектура була популярною в Європі з середини ХІ століття до появи готичної архітектури. Вона стала результатом значного розвитку чернецтва в Х-ХІ століттях і являла собою поєднання каролінзьких, римських, оттонівських, візантійських та корінних германських елементів. В романському стилі частіше всього будували храми, церкви, а також фортеці. 

У той час дерев’яні конструкції почали заміняти кам’яними, оскільки вони більш практичні та вогнетривкі. Напівкруглі арки для дверей, вікон і аркад були поширеними в романських культових спорудах, так само як і аркоподібні склепіння для підтримки даху нефа, масивні стіни з дуже малою кількістю вікон для підтримки зовнішнього навантаження склепінь, бічні коридори з галереями над ними, і великі вежі над перетином трансепта і нефа. 

Готична архітектура 

(1100  – 1450 рр.)

Готична архітектура бере свій початок у Франції, де архітектори почали видозмінювати попередній романський стиль. Починаючи з ХІІ століття, архітектори за допомогою інноваційних методів будівництва змогли досягти нових висот у будівництві соборів та інших масштабних споруд. Стрілчасті контрфорси, загострені арки та ребристі склепіння стали характерними рисами готичної архітектури, які підтримували вищі та більш витончені споруди. 

Крім того, "замість" стін, які більше не були потрібні для підтримки високих стель оскільки цю функцію виконували інші елементи (арки, контрфорси), можна було використовувати дороге вітражне скло. Горгульї та інші скульптури виконували як функціональну, так і декоративну функцію. Загострені арки та багата цегляна кладка архітектури мавританського стилю в Іспанії також надихали архітекторів. Однією з перших готичних споруд стала базиліка монастиря Сен-Дені у Франції. 

Архітектура епохи Відродження, Ренесанс

(1400  – 1600 рр.)

В Італії, Англії та Франції повернення до класичних принципів вилилося в так звану "епоху пробудження", або як її частіше називають епоха Відродження, або Ренесанс. Архітектори та майстри цього періоду перебували під впливом вивірених пропорцій античної греко-римської архітектури. Варто зауважити, що й сьогодні у деяких новобудовах використовуються такі ж принципи проєктування.  

Один з італійських архітекторів епохи Ренесансу Андреа Палладіо, будуючи вишукані, симетричні вілли, такі як вілла Ротонда у Венеції, допоміг сформувати розуміння класичної архітектури. Інший архітектор Джакомо да Віньола відновив принципи Вітрувія більш ніж через 1500 років після того, як римський архітектор написав свою видатну працю.

Праці Віньоли стали настільною книгою для архітекторів усієї Західної Європи. А Андреа Палладіо навіть опублікував "Чотири книги про архітектуру" у 1570 році, де продемонстрував, як класичні принципи можуть бути застосовані не лише до храмів, але й також до індивідуальних осель. Концепції Палладіо ґрунтувалися не на класичному порядку побудови, а радше на більш давніх зразках.

Роботи майстрів епохи Відродження поширилися по всій Європі, і архітектори Західної півкулі черпали натхнення в ідеально пропорційних будівлях того періоду ще довго після його закінчення. 

Архітектура бароко 

(1600 – 1830 рр.)

Архітектурний стиль бароко зародився в Італії в XVI столітті завдяки творчості великих майстрів, одним з яких був Мікеланджело. Він розвивався на противагу класицизму і майже одночасно з ним. Центром барокової архітектури став Рим, звідки цей стиль і поширився на інші країни. 

Цей архітектурний стиль використовувався для будівництва соборів, палаців і громадських будівель. Для бароко характерні масштабні колонади, велика кількість різноманітних скульптур і пілястр, атлантів, каріатид і маскаронів (людських або тваринних голів анфас), а також багатоярусні куполи храмів. Цей стиль архітектури був опозиційним до раціоналізму та класицизму. Його завданням було створити враження помпезності та могутності. 

Архітектори бароко розвинули основні елементи ренесансної архітектури (яка, в свою чергу, успадкувала античний стиль) до максимуму, включаючи характерні куполи і колонади, і зробили їх вищими, величнішими і більш витіюватими. В Іспанії та Латинській Америці будівлі в стилі бароко особливо пишно декорували, що отримало назву "churrigueresco". У Франції цей архітектурний стиль набув більш "монархічних" рис, виражених у розкішному Версалі.

Архітектура неокласицизму 

(1730 – 1925 рр.)

Відродження європейського культурного простору призвело до появи архітектури, орієнтованої на раціональну симетрію, як відповідь на архітектуру бароко. Заснований на класичному мистецтві античності, неокласицизм став завершальним акордом періоду класицизму. 

Неокласицизм дотримувався принципів легкості та лаконічності у будівництві. Головна перевага нової архітектурної епохи – відмова від великої кількості декоративних елементів, а також химерності деяких попередніх стилів. За основу було взято ордерну систему, спрямовану на гармонію, дотримання пропорцій і симетрії. Головною відмінністю від класицизму була інакша інтерпретація античних мотивів.

Університетське містечко в Римі, Будинок мистецтв у Мюнхені та Імператорська канцелярія в Берліні є відомими прикладами неокласичного архітектурного стилю в Європі.

Архітектура модерну (Артнуво)

(1890 – 1914 рр.)

Основне положення модерну полягає в тому, що мистецтво і життя нероздільні. Природа стає головним джерелом натхнення для стилю, що прагнув до повної єдності структури та декору. Його основна концепція – поєднання найкращих досягнень минулого та новітніх ідей сьогодення. 

Основна характеристика цього архітектурного стилю – орнаменти, наповнені стилізованими мотивами рослин і квітів, птахів, комах, риб. Прямі лінії тут майже відсутні, їх замінюють злегка вигнуті плавні обриси фасадів, вікон та конструктивних елементів. Велика увага приділяється і деталям: вікна та двері часто прикрашені вітражами та ковкою, а сходи і колони є унікальною авторською роботою. В інтер'єрі використовуються емаль, мідь і латунь. 

Однією з характерних рис стилю модерн є приглушеність кольорів та їх нашарування. Найпоширеніші кольори модерну – бежево-сірий, колір зів'ялої троянди, сіро-блакитний, тютюновий, темно-бузковий. У плані будівлі найчастіше мають форму квадрата, а кімнати розташовуються навколо холу.

Архітектура Баугауз 

(1919 – 1933 рр.)

Вальтер Гропіус створив школу дизайну Баугауз у 1919 році у Веймарі, Німеччина. З мінімумом деталей та невимушеним підходом до образу, школа сама по собі є чудовою ілюстрацією дизайнерської естетики. Її студенти вивчали не лише архітектуру, а й текстиль, ювелірну майстерність, книжкову та друковану графіку, скульптуру, дизайн меблів, монументальний живопис та кераміку.

Хоча стиль Баугауз має історичне підґрунтя, цей напрям добре вписується і в сучасний дизайн, тому сучасні забудовники часто цим користуються. Одним із найвідоміших ознак архітектури Баугаузу є лінійний дизайн. Оскільки естетика стилю покликана бути максимально простою, чисті, чіткі лінії відіграють важливу роль. В основі його архітектури лежать мінімалізм і простота, але це не означає, що цей напрям позбавлений вишуканості. Це можна побачити скрізь, від сходів до вікон і всього, що між ними. 

Відповідно до лінійних мотивів, в архітектурі Баугаузу часто спостерігаються плоскі дахи, а в деяких випадках по таких дахах можна було навіть ходити. Однак великі виступи зустрічаються рідко.

Теоретична школа Баугаузу завжди робила акцент на чистих матеріалах, тих, що залишаються у своєму первісному стані та не піддаються жодним змінам. Як наслідок, архітектура часто огортає споруду необробленим або деформованим бетонним, сталевим, скляним та органічним матеріалом. Навіть зараз такі споруди виглядають доволі актуально та сучасно. 

Створення дизайну для людей, одночасно приділяючи особливу увагу мистецтву, було досить новаторською концепцією на той час. А саме така основна концепція і була у школи Баугауз.

Архітектура в стилі ар деко 

(1925 – 1937 рр.)

Ар-деко як один з видів будівельного дизайну отримав міжнародне визнання в першій половині XX століття, активно розвиваючись в США і менш активно в Європі. Він є динамічним і сміливим продовженням модерну. Артдеко не відкидає неокласицизм, але водночас вітає сучасні технології та аеродинамічні елементи. Цікаво, що багато мотивів ар-деко з'явилися під впливом єгипетської архітектури. 

На відміну від модерну, де переважали плавні силуети і рослинні орнаменти, в дизайні ар-деко віддають перевагу ламаним лініям, геометричним і анімалістичним мотивам. Кубічні форми, зікурати, багатоярусні піраміди, де кожен поверх менший за попередній, складні скупчення трапецій або прямокутників, кольорові смуги, зигзагоподібні мотиви, схожі на блискавки, чітке відчуття лінії та поява колон – все це характерні риси споруд у стилі ар-деко. Артдеко як будівельний стиль віддає перевагу дорогим матеріалам, таким як рідкісні породи дерева, слонова кістка, алюміній, срібло. 

На відміну від пастельної палітри модерну, заміські будинки в стилі ар деко виділяються контрастними поєднаннями, що підкреслюють геометричні просторові рішення. Фоновий колір стін, як правило, нейтральний світлий. При будівництві споруд в стилі ар-деко для оздоблення часто використовують скло та кераміку, що дозволяє будівлям бути більш сучасними і витонченими. Для цього архітектурного стилю характерні прості прямокутні вікна з великою площею скління. Як декор – решітки з рослинним або тваринним орнаментом. Двері в проєктах житлових будинків в стилі ар-деко також прості за формою, металеві або дерев'яні, прикрашені геометричним орнаментом, а дизайн дверних ручок підкреслює концепцію ламаних ліній.

Модернізм, постмодернізм та неомодернізм

(1900 р. – до сьогодні)

ХХ та ХХІ століття пережили значні трансформації та продемонстрували неймовірне культурне розмаїття. Модерністські тенденції з'являлися і зникали, і так буде й надалі. Модернізм – це більше, ніж просто модний тренд; він представляє новий підхід до мислення. Модерністська архітектура фокусується на функції. Вона намагається відповідати конкретним вимогам, а не копіювати природу.

Структуралізм та експресіонізм – це два стилістичні принципи, які можуть бути виражені через модерністську архітектуру. Наприкінці XX століття дизайнери повстали проти логічного модернізму, і з'явився цілий ряд постмодерністських напрямів. Модерністська архітектура є фабрично виготовленою або містить фабрично виготовлені елементи і має мінімальне оздоблення або взагалі не має його. Дизайн підкреслює утилітарність, а матеріали, що використовуються в будівництві – це метал, скло та бетон. 

Постмодерністська архітектура хоч і виникла на основі модернізму, проте протистоїть багатьом його концепціям. Вона може здивувати, вразити і навіть розважити, поєднуючи нові концепції зі звичними формами, які використовуються у несподіваний спосіб. 

Оскільки архітектура неомодерну та модернізму має багато спільного, їх важко відрізнити, адже обидва ці напрямки цінують базові лінії та уникають класичного декору. Проте фактично, неомодерністська архітектура являє собою не стільки стиль, скільки абстрактну констатацію того, де ми перебуваємо зараз, а це означає, що вона стане точкою в часі, яка назавжди символізуватиме той короткий сплеск тимчасової свідомості, яка розвивається в міру свого дозрівання.

Архітектура Хай-тек

(кінець 1970 – до сьогодні)

Серед різних видів архітектури хай-тек є одним з найбільш впізнаваних і спочатку це був радше підхід до архітектури, ніж певний стиль. Він виник з архітектури промислових приміщень, де всі елементи підпорядковані функціональному призначенню. Проте згодом елементи індустріальної естетики перейшли в житловий простір, де отримали подальший розвиток. Хай-тек можна назвати сумішшю високих технологій і конструктивізму.

Стиль хай-тек належить до ультрасучасних стилів. Головні його риси – максимально функціональне використання простору та стриманий декор. Для цього стилю характерні стрімкі, прямі лінії, виступаючі конструктивні елементи, сріблясто-металевий колір, хром, широке використання скла, металу, пластику та натурального дерева. Будівлі навмисно прості за формою, часто з кубістичними елементами, просторі та добре освітлені. 

У чистому вигляді хай-тек використовується дуже рідко – як правило, при будівництві житлових будинків в цьому стилі задіяні лише деякі окремі елементи, що найбільш органічно поєднуються з духом мінімалізму. Прикладами архітектури в стилі хай-тек є Тихоокеанський центр дизайну в США, будівля телецентру Фудзі в Японії та Центр Помпіду у Франції.

На завершення 

Величні готичні собори, пишність бароко, монументальність класицизму, оригінальність деконструктивізму. Переваги та особливості різних архітектурних стилів можна перераховувати нескінченно. Люди їдуть на інший кінець світу, щоб побачити або відвідати ту чи іншу архітектурну пам'ятку. Архітектурні стилі нагадують нам про розвиток нашої історії і навіть можуть слугувати візитною карткою країни. Це саме те, що завжди привертає увагу, викликає захоплення і надовго залишається в пам'яті.