Василь Вірастюк – відомий український спортсмен, заслужений майстер спорту України, володар титулу "Найсильніша людина світу" (2004, 2007 років). А ще він пишається тим, що є багатодітним батьком трьох синів Адама, Олега та Олександра.
Легендарний Стів Джобс казав: "Будь чесним і з собою, і з людьми, завжди роби все вчасно, ніколи не здавайся, йди до своїх цілей…". Більшість людей, які досягають у житті результатів, слідують саме цим правилам. І Василь Вірастюк саме така особистість – цілеспрямована, з надзвичайною силою духу та волі.
Василь Вірастюк: "Карпати мене надихають!"
Фото з архіву Василя Вірастюка
У інтерв’ю порталу НЕРУХОМІ він розповів про те, у яких умовах зростав, про дім своєї мрії та про те, що його зазвичай надихає.
"Манеж, у якому ми з хлопцями тренувалися, взимку не завжди опалювався"
– Василю, ваші здобутки у спорті викликають захоплення. Чимало батьків сьогодні намагаються створити для дітей майже ідеальні умови, щоб вони могли досягти успіхів у житті. А у якій обстановці зростали ви?
– На рахунок того, що діти мають рости у тепличних умовах, напевно, посперечаюсь. Думаю, що людина загартовується не в ідеальних умовах, а у наближених до спартанських. Саме в таких зростав і формувався як спортсмен я у рідному Івано-Франківську. Манеж, у якому ми з хлопцями тренувалися, взимку не завжди опалювався. Траплялося, що у ньому було десять градусів морозу. А вдома наша родина мала звичайні побутові умови – нічого особливого. Жили у трикімнатній "хрущовці" площею не більше 60 квадратних метрів . У нас з братом була окрема кімната, у батьків спальня, а ще була "велика" кімната(так ми її називали) – зараз, напевно, у деяких квартирах кухня більша. У оселі була меблева "стінка" (зазвичай за такими люди роками стояли в черзі), одна на двох з братом парта, бо для великого столу не було місця. Не вважаю, що це були погані умови. Ми нормально жили, харчувалися… Батько працював водієм, мама – швачкою на фабриці, а перед пенсією – у ательє.
Василь Вірастюк – багатодітний батько, і цим він пишається
Фото з архіву Василя Вірастюка
– То був інший час, інші уявлення про комфорт…
– Так, справді. Пам’ятаю, коли старший брат одружився, вони з дружиною з накопичених коштів купили кольоровий телевізор з японською трубкою. Це вважалось дуже круто. За такими телевізорами були великі черги. У той час чимало людей також мріяли про касетний відеомагнітофон. У нас власного не було, інколи ми позичали у двоюрідного брата, який їздив за кордон і звідти привіз собі. Пригадую, як ми брали цей відеомагнітофон на тиждень, набирали багато касет у друзів або у пункті прокату, й дивилися фільми. Потім повертали цей магнітофон. Навіть не згадаю, чи придбали згодом власний.
– Чи мріяли ви у дитячі та юнацькі роки про власне житло?
– Так сталося, що досить довго я проживав з батьками. Мені було за двадцять, але з ними мені було досить комфортно. Звичайно, я думав про те, щоб мешкати окремо, самостійно. Але я не заробляв стільки, щоб втілити цей задум. На той момент ледь вистачало на те, щоб заправити автомобіль, на який вдалося заробити на змаганнях.
"Ніхто сильним не народжується. Це так само, як ніхто не народжується героєм – героями стають"
– У одній з телепрограм бачила вашу затишну квартиру, де ви живете з родиною – дружиною та трьома синами. Ваша мрія збулась?
– Частково. Людина завжди прагне чогось більшого та кращого. Я мрію про власний будинок, але втілити цю мрію поки не маю змоги А це так важливо, щоб наші бажання співпадали з нашими можливостями.
– У чому ж для вас переваги приватного будинку у порівнянні з квартирою у багатоповерхівці?
– Спокій та затишок – це і є головні плюси… Важливо відчувати, що це твоя територія, де ти нікому не заважаєш і тобі ніхто не докоряє за те, що ти пізно ввечері слухаєш музику або, скажімо, голосно співаєш. А взагалі будинок моєї мрії знаходиться у горах. Карпати – місце моєї сили. Вони мене завжди надихали та надихають. Можливо, це був би будинок у Прикарпатті, де дуже мальовничі краєвиди. Яке там різнобарв’я – особливо весною, влітку та восени! Чисті повітря та вода – що може бути краще?
– Ви кажете, що Карпати – місце вашої сили. А я хочу поставити вам питання, відповідь на яке, думаю, цікавить багатьох читачів. Ви таким сильним народилися чи стали?
– Відповім так: ніхто сильним не народжується. Це так само, як ніхто не народжується героєм – героями стають. Для того, щоб стати таким, яким я є сьогодні, мені треба було пройти дуже довгий шлях. Займатися спортом я почав у дитинстві. Важливо знайти той вид спорту, що тобі до вподоби і у якому ти можеш себе проявити. Я, наприклад, спробував себе у футболі, плаванні, вільній боротьбі, доки не зупинився на легкій атлетиці. Шістнадцять років я був легкоатлетом – штовхав ядро. А щодо того, як стати сильним, – це, звісно, результат тренувань, які були у мене неодноразово на день.
Сини Василя Вірастюка змалечку займаються спортом, і це їм подобається
Фото з архіву Василя Вірастюка
– Мені здається, що у вас якась особлива, надлюдська сила волі…
– Думаю, це є у кожного професійного спортсмена. Той, хто має силу волі та велике бажання(а це, мабуть, найголовніше), здобуває результати. Можливо, не кожен знаходиться на першому місці п’єдесталу, не всім щастить бути "номером один", але всі спортсмени прагнуть до цього, намагаються бути на вершині.
"Пів дня побув вегетаріанцем – й зрозумів, що це не моє"
– Яким ви бачите дім своєї мрії?
– Це невеликий скромний будиночок, можливо, навіть модульний, який можна кудись перевезти. Фахівці кажуть, що в Україні модульні будинки будуть трендом найближчих років. Це дуже зручне житло. Його привозять на місце установки вже фактично готовим, скріплюють між собою панелі, підводять комунікації – і будинок готовий до проживання. Дім моєї мрії одноповерховий, з невисокими стелями. Якось я був вражений тим, які будинки-"монстри" люди повибудовували на Прикарпатті – там висота стель досягає трьох з половиною метрів. Тепер чимало мешканців цих осель ламають голову над тим, як такий дім обігрівати. Побудували величезний двох- або триповерховий будинок, а живуть у цокольному приміщенні. Інші поверхи простоюють. Думаю, ми прийдемо до того, що будемо будувати будинки на зразок тих, що у скандинавських країнах – з невеликими, не панорамними вікна, щоб через них не втрачалось тепло, з невисокими стелями... Всюди у світі економлять енергоресурси, і ми теж до цього прийдемо. Я не є фахівцем у цьому питанні, але мені так здається. Дім має бути ергономічним, тобто таким, щоб у ньому було всього рівно стільки, скільки людині потрібно для повноцінного проживання – і не більше. Такий підхід мені дуже подобається.
– А яким буде ваш будинок усередині?
– Чесно кажучи, на рахунок цього я ще не думав.
– Як би там не було, а кухня має бути у кожному домі. Чи любите готувати? І яка кухня вам до вподоби?
– Мене влаштує абсолютно стандартна, з хорошою робочою поверхнею, зручна. Мабуть, я б зробив її у світлих кольорах. Мені подобається відтінок "кава з молоком". Як варіант кухня може бути білою чи світло-сірою. І точно не салатовою чи рожевою, без золотистого декору. Коли почалася війна, дружина з молодшими дітьми була за кордоном, тому готував я сам – і, можна сказати, розкрився у цьому питанні по повній.. Пару років назад ми придбали домашній електрогриль. То я на ньому готував і телятину, і свинину, і курку, і рибу. Я не можу без м’яса. Якось хотів спробувати, як вегетаріанці живуть без нього. Вранці дав собі налаштування обійтись хоч день без м’яса – протягнув лише до другої години. Пів дня побув вегетаріанцем – й зрозумів, що це не моє. Весь час хотілося з’їсти хоч шматочок вареної ковбаски (посміхається).
"У ідеалі біля дому має бути невелика альтанка з мангалом"
– Чи подобається вам система "розумний дім"?
– Звісно, це цікава штука, дуже зручна у побуті. Можна запрограмувати потрібну температуру вдома навіть дистанційно, з телефона будь-що включити, лежачи на дивані. Але, думаю, така система коштує немало грошей.
– Чимало спортсменів мають у власних будинках спортзал. Трапляється, й не один. А як би ви облаштували у домі місце для занять спортом?
– Думаю, що повноцінний спортзал у домі – це зайве, як, скажімо, й більярдна або сауна. Зазвичай це на кілька разів, а потім приходиш до того, що це місця, куди треба спеціально виїжджати з друзями. Має бути особлива атмосфера. Вдома все це втрачає сенс. Так само і спортзал. Максимум, що може бути, – це універсальний станочок для ранкової зарядки.
На думку Василя Вірастюка, важливо знайти той вид спорту, що тобі до вподоби і у якому ти можеш себе проявити
Фото з архіву Василя Вірастюка
– Як ви залучаєте до спорту синів?
– Ним вони займаються з раннього дитинства. Старший Адам, якому зараз дев’ятнадцять років, почав ходити на східні єдиноборства, коли йому було чотири з половиною роки. Олега, якому нині чотирнадцять, я відвів до секції, коли йому не було й чотирьох. Молодший Сашко, якому шість з половиною років, теж ходить на єдиноборства . Він у нас дуже активний, й відвідувати заняття йому подобається. Він з нетерпінням чекає тренувань.
– Що має бути у вас біля дому – сад, город, квітник?
– Кілька туй, зелений газон й, можливо, якийсь красивий кущ, який навесні розквітає червоними квіточками. Також у ідеалі невеличка альтанка з мангалом.
– Чимало відомих людей є колекціонерами. Хтось захоплюється живописом, хтось – порцеляною... Чи колекціонуєте ви щось?
– Я – колекціонер вражень та емоцій.
– Де ви їх знаходите? Мабуть, у подорожах?
– Знаєте, я не можу назвати себе затятим туристом, бо для цього потрібен вільний час, якого у мене немає. Перш за все мої поїздки пов’язані з роботою. Але вражень завжди багато.
– Який, з вашої точки зору, секрет щасливого дому?
– Зручний диван, телевізор з великим екраном та повний холодильник – запорука щасливого дому (сміється). А якщо серйозно, то у кожної родини свої секрети щастя. Загальної формули не існує.