Архітекторка Ольга Клейтман: "Проєктуючи об’єкт, завжди уявляю, як він виглядатиме у різні пори року"

Ольга Клейтман – відома українська архітекторка, керівниця архітектурної студії SBM, серед проєктів якої Саржин Яр у Харкові, Амарантове узбережжя у Бердянську, Черкаська набережна, Зелений гай у Дніпрі, "Дикий Лівий" у Києві… Не менш цікаві й проєкти приватних будинків.

Творче кредо команди компанії заявлене на її сайті: "Наша головна мета – не нашкодити. Ми цінуємо взаємодію людей та природи і віримо, що можна навчитися багатьом речам, поважаючи традиції та культуру. При цьому ми впроваджуємо технологічні інновації для створення унікальних проєктів". 

У інтерв’ю порталу НЕРУХОМІ архітекторка Ольга Клейтман розповіла про найбільш цікаві проєкти студії, нові тренди у будівництві та житло власної мрії.

"Одна з родзинок харківського парку Саржин Яр – дитячий майданчик з атмосферою марсіанської пустелі"

– Ольго, за проєкт Саржин Яр ваша команда була відзначена у 2020 році Гран-прі Першої національної премії в галузі ландшафтної архітектури та садового дизайну, а у 2022 році – нагородою від американської архітектурної платформи Architizer A+Awards у категорії "Найкраща фірма з громадських проєктів". Чим особливий цей ваш проєкт?

– Саржин Яр – водно-ландшафтний парк площею сімнадцять гектарів, розташований у центральній частині Харкова. В ущелині парку є потужне прісноводне джерело. У радянський час над бюветом джерела було побудовано бетонне покриття у футуристичній стилістиці. Переважно парк використовувався як місце для отримання питної води та можливості поринути у ванну, наповнену прохолодною джерельною водою. Ми ж вирішили створити сучасний водно-ландшафтний парк з мальовничими озерами, велоестакадами, дитячими ігровими локаціями, спортивним майданчиком для людей різного віку та дерев'яною терасою для занять йогою. Ми зберегли чотири гектари природної лісової зони, додавши лише гравійні доріжки. Одним із наших головних пріоритетів було залишити більшу частину території незайманою, у її природному стані. Адже природних парків зазвичай у центрі міст дуже мало, а ті, що є, часто заасфальтовані, забетоновані, пафосно декоровані мармуром та гранітом. Ми ж прагнули, щоб городяни відчували себе неначе вони перебувають за містом, на дачі, де можна проводити час у шортах та панамці. 

– І це, судячи з усього, вам вдалося.

– Думаю, що так. Ми придумали систему дамб, з маленького струмочка створили мальовничі штучні озера. Вони стали родзинкою цього парку. Незвичайними вийшли і велоестакади. Велосипедисти їздять по гратчастому настилу на рівні крон дерев, а внизу відбувається пішохідний рух. Ще одна родзинка парку – дитячий майданчик з атмосферою марсіанської пустелі. Космічні пейзажі та пригоди завжди цікаві дітям. У оточенні високих пагорбів дітлахи залишаються неначе наодинці на далекій планеті з діючим вулканом, марсіанською річкою, островом та останками загадкових тварин.... 

– Є привід посумувати за дитинством. Такий майданчик – справжня казка.

– Для дорослих у парку є також чимало цікавого. Наприклад, атракціон з рибної ловлі. У павільйоні можна взяти напрокат вудки та інші рибальські снасті й ловити запущену у озеро форель. Улов зазвичай люди купують та забирають додому. Цікаво, що атракціон триває круглий рік – практично за будь-якої погоди. Розвага до душі батькам та дітям, нерідко приходять сюди й дідусі та бабусі з онуками. Саржин Яр городянам дуже до вподоби. Я вам навіть більше скажу: коли ми закінчили проєкт, ціни на нерухомість поряд з парком суттєво піднялися. 

"У тренді будувати лише те, що неможливо отримати шляхом реконструкції"

– Якими ще роботами особливо пишаєтесь?

– Ескізним проєктом Амарантового узбережжя у Бердянську. Основна його ідея – додати урбанізованому середовищу природної краси. Коли я з’явилась на світ, мої батьки були студентами. У них не було грошей, тому вони винаймали невелику кімнатку у помешканні, що знаходилося далеко за містом. Щодня водили мене у дитячий садочок через ліс, а потім відправлялись на навчання. Я бачила, як весною природа пробуджується, як влітку все квітне та плодоносить, як восени опадає та жовкне листя, а взимку все покривається інеєм та снігом. І це не пройшло для мене безслідно. Проєктуючи об’єкт, я завжди уявляю, як він буде виглядати у різні пори року. Під Бердянськом багато солоних лиманів, у цій місцевості росте червона трава солерос. Так виникла ідея проєкту Амарантового узбережжя. Ми намагаємося, щоб кожен наш проєкт базувався на аутентичності місцевості. Цей підхід знаходить відображення й у проєктах Черкаська набережна та "Дикий Лівий" у Києві, над якими ми зараз працюємо. А взагалі знаєте, який найвдаліший проєкт парку чи набережної? Коли не відчувається, що над всім цим працював архітектор. Все має бути дуже природно. Ми навіть лавки робимо з фрагментів дерева чи каміння, наче ці об’єкти створені природою. 

– Які зараз тренди у парковій архітектурі?

– Важливо намагатися використовувати ту флору, яка росте у даній місцевості й почувається тут найкраще. Зараз у ландшафтних проєктах дуже популярна висока трава, що залишається на зиму. До речі, вона й у снігу дуже гарно виглядає. Щодо трендів у архітектурі та будівництві, найважливіший – екологічність. Все більше людей у світі стурбовані тим, що чим більше будівель зводиться, тим більше забруднюється середовище, у якому ми живемо. Отож, у тренді будувати лише те, що неможливо отримати шляхом реконструкції. На часі здійснювати реновації та реконструкції. Зокрема, це може стосуватися медичного або учбового закладів. 

"Всі наші замовники – мрійники. І для архітектора кожен проєкт – можливість помріяти разом з ними"

– Правда, що будинок у селі Бистре на Харківщині було визнано одним з 50 кращих будинків світу?

– Так, за версією ArchDaily. Цей одноповерховий дім з плоским дахом, який нависає над яром, знаходиться у передмісті Харкова. Будинок дуже аутентичний. У ньому все вітчизняне – матеріали, меблі, створені нами люстри "Калина". Образ червоної калини уособлює тепло батьківської хати, любов до рідної землі…

– Неймовірно гарно!

– Дякую. Будинок досить компактний – площею до 200 квадратних метрів. Поряд – озеро та яр. Це дім вхідного дня, куди люди приїжджають для єднання з природою. Серцем будинку є вітальня з кухнею, через панорамні вікна можна насолоджуватись мальовничим видом на озеро. А в теплу пору року межа між вітальнею та терасою стирається завдяки системі, що ховає вікна всередину каміна. Торшери на терасі – це конструктивна опора для даху, водночас вони створюють особливо затишну атмосферу для родини під час літніх вечерь та чаювань.

– У одному з проєктів будинків мене вразив басейн, у водній гладі якого відображаються небо та дерева. Справжня картина! Невже такий ефект можна запрограмувати?

– Так, звичайно. До речі, це перший в Україні басейн з нержавіючої сталі. Щодо візуальних ефектів, якщо ви уважно подивитесь на фото, то побачите зелені куби. Ці елементи ландшафтного дизайну невипадкові. Власник дому висловив побажання бачити з вітальні природне озеро, проте щоб люди, які відпочивають біля водойми, його не помічали. Це неначе в театрі, коли глядач спостерігає все, що відбувається на сцені, проте артисти не в курсі того, що відбувається у залі. Саме завдяки цим зеленим кубам, розташованим на двох різних лініях, нам вдалося втілити бажання власника.

– Кожен проєкт приватної оселі унікальний і тим цікавий. 

– Це справді так. Всі наші замовники – мрійники. І для архітектора кожен такий проєкт – можливість помріяти разом з ними. Нещодавно з нашою студією зв’язалась сімейна пара, яка живе у Іспанії. Дружина та чоловік сказали, що хочуть замовити проєкт будинку. Ми довго розмовляли. І раптом вони кажуть: "А знаєте, звідки ми про вас знаємо?" Й розповідають таку історію. Коли вони одружилися, їй було двадцять, йому – сорок. У них народилася дитина. Тоді вирішили побудувати будинок своєї мрії у Барселоні. Жінка пригадала, що у п'ятнадцять років вона гостювала у подруги в будинку "Черепаха", створеному під Києвом нашою студією. Він дійсно дуже схожий на цю рептилію, що живе, як відомо, дуже довго. Людина з добре розвинутою фантазією може уявити у ньому і голову, і лапи. Затишна атмосфера цього будинку назавжди залишилась у пам’яті жінки, тому вони з чоловіком і звернулися до нас. 
 
"Зазвичай я відмовляю замовників від проєктування будинків площею понад 500 квадратних метрів"

– Цікава історія!

– Дім "Черепаха" дійсно дуже затишний. Наприклад, в одному приміщенні я використовувала три різновиди дерева. Так і в кухні, і у вітальні. Кожна деревина старіє по-різному, що створює ефект садиби з історією. Це було побажання замовника: щоб було відчуття, що цей будинок був тут завжди. До речі, на території садиби є незвичайна баня. Ми її назвали "Дика лазня". Поєднати дикий зруб з історично стилізованим фасадом будинку "Черепаха" було непростою задачею. У результаті ми вирішили заглибити лазню на півтора метри нижче рівня землі й покрити дах осиковим гонтом. Таким чином вона гармонійно злилася з навколишнім ландшафтом. 

 
– Чи часто вам доводиться у чомусь переконувати клієнтів?

– Зазвичай я відмовляю замовників від проєктування будинків площею понад 500 квадратних метрів. Але є й такі клієнти, що прагнуть, щоб площа дому була півтори тисячі метрів. Я ж переконую їх, що для того, щоб мешканці будинку гармонійно спілкувались між собою, щоб у домі панувала атмосфера затишку та любові, потрібен простір, де б люди "не губились".

– Згадався знятий у Іспанії випуск програми "Орел і решка" з участю Андрія Данилка. Оселившись у величезному замку, Вєрка Сердючка дійшла висновку, що не дай Боже у такому просторі десь забути чи загубити телефон…

– Отож (посміхається). 

– Який будинок вашої мрії?

– Можливо, ви помічали, що зазвичай після фешн-показів дизайнери виходять у чорному одязі? Це пов’язано з тим, що вони проживають у одязі, який створюють, сто життів. Ми ж проживаємо сто життів у будинках, які проєктуємо. Врешті решт, наприклад, я живу зараз у квартирі, де білі стіни та багато дерева. Все просто та лаконічно. Ви знаєте у якому будинку жив легендарний французький архітектор Ле Корбюзьє? У ньому було лише дві кімнати, при тому дуже класний вид на море. Мені таке житло теж до вподоби. Якби я будувала дім для себе та своєї родини, він був би площею не більше 70 квадратних метрів і з видом на мальовничу природу. 

"Мрію про сад, який могла б бачити з кожного вікна у домі"

– На скільки ж мешканців, якщо не секрет, було б розраховане таке житло?

– У мене є чоловік, якого я дуже люблю. У нас четверо дітей. Але я розумію, що їм буде нецікаво жити з нами все життя. Коли дитина виростає та приїжджає до батьків у гості, для неї у домі повинна бути гостьова кімната. При цьому є ще такий момент. Моя донька Аліна – відома скульпторка та художниця. Я збираю роботи Аліни та її друзів. Мені б хотілося мати приміщення, де я могла б розмістити колекцію, яка є у мене зараз й, сподіваюсь, стане ще більшою у майбутньому. 

– Без чого не уявляєте свій дім?

– Мабуть, без картин. А ще мрію про сад, який могла б бачити з кожного вікна у домі. Дуже хотіла б, щоб цей сад прикрашали скульптури моєї доньки.

– Чи любите ви готувати? Та про яку кухню мрієте?

– Готувати дуже люблю. Для мене це творчість і водночас відпочинок. Коли починаю готувати, час проходить непомітно. Як я вже сказала, у мене велика сім’я – четверо дітей та чоловік. Я люблю їх пригощати смачними стравами. Мрію про лаконічну кухню, з білими фасадами. Мені здається, що на білому тлі класно виглядає все: і борщ, і овочі та фрукти…

"Важливіше за все, як людина почуватиметься у просторі, який ми створимо"

– А якою бачите ідеальну для себе ванну кімнату?

– Мені до вподоби природні рішення. Наприклад, використання каменю – зокрема, індійського red rainbow, шо у перекладі означає "червона веселка". Це щільний пісковик, оксамитовий на дотик. Щодо сантехніки, мені подобаються поєднання дерева з нержавіючою сталлю у аксесуарах. Це виглядає дуже прикольно. Але інтер’єр, на мою думку, не повинен бути модним. Мода швидко минає, тому я прагну створювати простори без ознак того, у якому році це втілено. Важливо не наздоганяти моду, а йти своїм шляхом. До речі, таке ж бачення у мене щодо одягу. У моєму гардеробі за останні двадцять років зібрані хороші речі – і я їх міксую між собою відповідно до настрою. Звичайно, час від часу купую щось новеньке. Точно так і з аксесуарами.

– Що вас надихає у творчості?

– Оточуючий світ. Природа, мистецтво, талант людей… Мені не цікаве скопійоване, вторинне. Це можна порівняти з тим, що я люблю пити джерельну воду не з пляшки, а з самого джерела.

– Яке ваше особисте творче кредо?

– Коли я створюю проєкт, не ставлю за мету перемогти у якомусь конкурсі. Важливіше за все, як людина почуватиметься у тому просторі, який ми створимо – парку, громадській будівлі, інтер’єрі приватної оселі. Інколи мені здається, що я відчуваю, як вона там почуватиметься. Скажімо, приходить замовник і каже, що був у когось в гостях, бачив зелений камін і мріє про подібний у себе в будинку. У ту ж мить я уже уявляю співрозмовника біля такого каміну. Часом розумію, що він йому не потрібен. Мені здається, що велика частина моєї роботи – розуміти психологію людини, щоб створити для неї простір, у якому їй буде комфортно. Якщо замовниця каже, що спроєктована мною гардеробна у її будинку для неї замала, без коливань вношу корективи, бо цій людині так треба, це її мрія – і вона повинна здійснитися.

– За якою архітектурою, на вашу думку, майбутнє?

– Я працюю вже досить давно – з 90-х років. Вже повиростали діти наших замовників, на ноги стають їхні онуки. І я можу сказати, що вже практично всі наситилися великими будинками, високими парканами. Молодь – це вже люди світу. Вони багато подорожують. Весь їхній світ зосереджується у гаджетах. Молоді люди більше за все прагнуть до вражень й полюють за ними. Тому я вважаю, що житло, яке їм потрібне, має бути невелике, досить комфортне. При цьому вони потребують багато публічних просторів – це кафе, ресторани, парки, променади, спортивні арени… Молоді замовники ставляться до свого житла просто як до функції, а не як до місця самоствердження. Отож,думаю, людство прямує до того, що у пріоритеті будуть невеликі квартири – власні або орендовані, а також публічні простори різного напрямку. 

– Який, на вашу думку, секрет атмосфери щасливого дому?

– Вважається, що архітектори – люди, які найбільше задоволені своєю професією. Чому? Бо ми зазвичай працюємо зі щасливими людьми, які мріють про майбутнє.