Відсутність належного контролю за будівництвом призводить до того, що на ринку з’являються житлові комплекси з неврегульованим статусом, недобудованою інфраструктурою та технічними порушеннями, які стають проблемою вже після заселення. Коли забудовник не передає інженерні мережі на баланс міста, мешканці залишаються сам на сам із аваріями, що можуть створити реальну загрозу їхньому здоров’ю та майну.
Така ситуація також підриває довіру до будівельної галузі загалом: люди інвестують у житло, яке не відповідає базовим вимогам безпеки та комфорту. У результаті збитки несуть не лише мешканці, а й громада, яка змушена долати наслідки недобросовісного будівництва, витрачаючи бюджетні ресурси на розв’язання проблем, що мали бути передбачені на етапі зведення.
Втрата історичної ідентичності
Для дедалі більшої кількості киян постає дедалі болюче питання, як хаотична забудова підриває обличчя столиці: на вулицях, які раніше зберігали шар історичної архітектури, з’являються новобудови, що не враховують контекст, масштаб й стилістику. Наприклад, на Подолі зруйнували дерев’яну садибу початку ХІХ ст., а на вулиці Волоській з історичною забудовою почалося будівництво офісного центру замість будинку 1822 року.
У таких випадках місто втрачає не лише окремі споруди, а структуру своїх вулиць — їхню ритміку, масштаби та зв’язок із минулим.
Громадськість активно намагається захистити архітектурну спадщину: протести під стінами КМДА, петиції про заборону знесення історичних будівель, створення громадських ініціатив та карт від закинутих пам’яток.
Проте ці зусилля часто наштовхуються на бюрократичні перепони та правовий вакуум — наприклад, приватні власники доводять будівлі до аварійного стану, або забудовники отримують змінені містобудівні умови без урахування охоронних зон.
Питання корупції
Корупція в будівельному секторі Києва стала одним із ключових факторів, що унеможливлюють якісний містобудівний контроль. Зокрема, аудитори КМДА зафіксували численні порушення в роботі Департаменту містобудування та архітектури під керівництвом Олександра Свистунова: видача містобудівних умов і обмежень (МУО) без належного врахування функціонального призначення земельних ділянок, ігнорування зонування та відхилення від генерального плану.
Окрема "туалетна схема" — один із найяскравіших прикладів системної корупції: як описує розслідування, коли за допомогою дрібних споруд, в Києві передавалися великі земельні ділянки без аукціону, з використанням впливу посадовців КМДА і Київради. Такі оборудки не просто порушують правила землекористування — вони підривають саму систему контролю і логіку розвитку міста.
Участь високопосадовців та депутатів у схемах додає масштабу проблемі: за даними НАБУ і громадських розслідувань, до оборудок причетні заступники голови КМДА, голови земельних комісій, керівники департаментів. Це створює відчуття безкарності і системної недовіри серед мешканців: коли процедури можна обходити, контроль стає номінальним.
Наслідки таких корупційних схем відчутні на кожному кроці: будівництво без належного проєктування, порушення зонування, хаотична забудова — усе це зумовлено не лише слабким контролем, а навмисною маніпуляцією. Звичайно, місто потерпає — не маючи можливості запобігти такій забудові, мешканці та громада втрачають можливість впливати на процеси, стають заручниками ситуації.
Питання правового регулювання
Українське містобудування нині регулюється низкою базових законів — передусім Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Вони визначають три рівні відповідальності для забудовників — адміністративну, цивільну та кримінальну. Найчастіше порушення стосуються будівництва без дозвільних документів, самовільного захоплення земельних ділянок, відхилення від затверджених проєктів або непередання інженерних мереж на баланс громади.
Адміністративні штрафи за статтями 96–1 і 96–2 можуть сягати мільйонів гривень, а для об’єктів підвищеної небезпеки (СС2–СС3) — передбачено максимальні санкції та навіть призупинення робіт. Цивільна відповідальність настає, якщо забудовник завдав шкоди мешканцям, а кримінальна — коли його дії створюють загрозу життю чи здоров’ю людей. Зокрема, стаття 275 Кримінального кодексу України передбачає до п’яти років ув’язнення за порушення правил безпечної експлуатації будівель, а статті 364 і 367 карають за зловживання владою та службову недбалість. Проте навіть попри наявність цих норм, реальний контроль за дотриманням містобудівного законодавства в Україні досі залишається слабким.
Житлова реформа. Спроба перезапуску
На тлі будівельного хаосу три роки тому Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 5655 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо містобудівної діяльності", який мав на меті цифровізувати контроль, скоротити бюрократію та спростити дозвільні процедури. Водночас документ викликав потужний спротив у суспільстві. Проти нього виступили Міністерство культури, Асоціація міст України, Всеукраїнська асоціація ОТГ, антикорупційні організації "Чесно" та "Разом проти корупції", а також низка місцевих рад. Національне агентство з питань запобігання корупції виявило у законопроєкті низку корупційних ризиків.
Критики наголошували, що документ фактично передає частину функцій держави та місцевого самоврядування приватним структурам, створюючи нерівні умови для учасників ринку й відкриваючи шлях для монополізації великими девелоперами.
Невдоволення громадськості та зауваження міжнародних партнерів змусили владу переглянути підходи до містобудівної реформи. Сьогодні розглядається новий законопроєкт № 12377 "Про основні засади житлової політики", який має стати спробою перезапустити реформу на більш збалансованих засадах. Він передбачає насамперед замінити чинний Житловий кодекс 1983 року, який давно втратив актуальність і не відповідає сучасним потребам громадян. Наскільки вдалою буде ця спроба, покаже час.
Підбиваючи підсумки
Київ опинився на межі урбаністичного колапсу — хаотична забудова, відсутність контролю та системна корупція зруйнували баланс між розвитком і збереженням міста. Через непрозорі рішення та слабке дотримання законодавства зникають зелені зони, історичні квартали та громадські простори, поступаючись місцем черговим комерційним проєктам. Місто росте не завдяки стратегії, а всупереч їй.
Щоб зупинити деградацію міського середовища, Києву необхідні не косметичні зміни, а реальне перезавантаження системи містобудівного управління — із прозорими процедурами, цифровим контролем і відповідальністю чиновників та девелоперів. Лише тоді столиця зможе розвиватися як комфортне, безпечне та впорядковане місто для своїх мешканців, а не як полігон для експериментів із прибутковості землі.